П’ятниця, 26 Квітня, 2024
spot_img
додомуUAДопомога іноземцямПольський волонтер: "Ми пропонували виїхати з нами людям з-під Бахмуту. Зголосилась лише...

Польський волонтер: “Ми пропонували виїхати з нами людям з-під Бахмуту. Зголосилась лише одна”

Про те, що поляки неймовірно щиро підтримують Україну, використовуючи будь-які засоби, – не новина. Але більшість цієї допомоги відбувається на безпечній території – у самій Польщі або на польсько-українському кордоні чи у відносно безпечних прикордонних областях. Але є люди, яким мало просто приймати біженців чи відправляти буси із гуманітарною допомогою до України. Вони самі сідають у ці автомобілі, вдягають максимально зручний у бойових умовах одяг, можливо, спеціальні засоби захисту – й їдуть у саме пекло війни. Бо там теж люди… І не лише зі зброєю.

Читайте також: Польський волонтер в Україні Марцін Мейєр: “Я не хочу їздити туди, де не стріляють”

Раніше – польський бізнесмен і інвестор, а нині – волонтер Марцін Мейєр в Україні вже багато місяців. Спочатку допомагав українцям у самій Польщі, був на українсько-польському кордоні під час масової евакуації. А згодом вирушив допомагати власноруч. Зізнається, що намагається їхати у найбільш гарячі точки. А яка нині точка на мапі може бути гарячішою за Бахмут у Донецькій області. Попри те, що битва за місто навколо нього триває ще з літа, там досі залишаються цивільні мешканці. І не всі, –розповідає Марцін, – хочуть виїжджати.

Оптимізм у підвалі

– Я і мій друг з Кривого Рогу Віталій Качор дістали генератори і обігрівачі для військових – наших знайомих, які перебували в Лимані, – розповідає порталу ua.pl про свою поїздку на передову Марцін Мейєр. – Ми зібрали теж велику кількість продуктів і побутові речі для допомоги цивільним людям, щоб принести максимальну користь.

Відео надане Марціном Мейєром

Адресатами допомоги були люди у самому Бахмуті, а також селі Парасковіївка, що на північному сході від Бахмуту. Тут у підвалі будинку разом живуть як цивільні, так і українські військові. Попри жахливі умови, люди не втрачають оптимізму.

– До Парасковіївки ми приїхали також, щоб вивезти людей, адже її цілий час обстрілювали, але згодилась на евакуацію тільки одна людина. Ми ночували в Краматорську і вертались до Парасковіївки з надією, що хтось передумає, але люди рішуче залишались там», – згадує поляк. – Відчуття були дуже змішані: страшно за себе і страшно за людей, які там лишились.

«Здавалось, вибухи все ближче і ближче. Але була і секундна радість»

У таких місцях, як Бахмут, війна не здається чимось далеким і непомітним. Тут вона близька, як ніколи і ніде. Вибухи було чутно весь час, розповідає польський волонтер. Згадує, що було відчуття, ніби за кожним разом вони все ближче.

Марцін Мейєр. Відео: із особистого архіву волонтера

– Але була теж і секундна радість, коли ми змогли допомогти хоча б їжею людям, які сиділи в підвалах і до них ніхто не приїжджав. У такі моменти відбувається переоцінка цінностей і приходить розуміння того, яким є масштаб героїзму чоловіків на передовій. Ми бачили вибухи здалека, а в них це відбувається під ногами і перед обличчями. Дуже шаную їхню роботу і допомагатиму до перемоги, – каже Марцін.

Наприкінці лютого, вже після того, як волонтери поїхали звідти, село Парасковіївка було окуповане…

Небезпека усюди

Звісно, робота на лінії фронту – неймовірно небезпечна. На початку року біля того ж Бахмуту зазнали поранення польські волонтер та волонтерка. Вони потрапили під обстріл окупантів, коли вивантажували з автомобіля привезену допомогу. Їх доставили спочатку до лікарні у Павлограді, де зробили операцію, а згодом – до клінічної лікарні в Любліні. Волонтерці Гражині ампутували гомілку, у волонтера Каміля – осколкові поранення.

«Снаряд влучив у багатоповерхівку метрів за 30 від нас. Я пам’ятаю страшний вибух і спалах. Мене моментально викинуло на землю. Це була страшна сила. Я відчула, що з мене витікає кров. В правій нозі не відчувала болю зовсім. У лівій відчувала страшний біль. І тоді я подумала, що помираю», – згадує у інтерв’ю польським ЗМІ волонтерка Гражина, яка родом з Кракова.

В Україні польськими волонтерами опікувався благодійний фонд «Humanosh», який зміг організувати для них максимально швидке транспортування на Батьківщину. А вже в Польщі з волонтерами спілкувався міністр охорони здоров’я Адам Нєдзєльський, а саме міністерство координувало лікування. Нині триває реабілітація, яка може бути довгою.

Проте, пані Гражина не втрачає оптимізму, планує й надалі допомагати українцям. А ще – навчитись танцювати.

Читайте також:

“Історії з двох реальностей”: у Польщі видадуть “Листи з України” братів-домініканців про перші 100 днів війни

Одна смерть на дві країни: прах загиблого добровольця покоїтиметься і в Україні, і в Польщі

Повномасштабна допомога: як Польща та Україна разом прожили цей рік війни

Сестра-домініканка Матеуша Тринда: “Люди у черзі були налякані, навіть не хотіли відчиняти вікна машин, щоб взяти шоколадку”

Andriy Matviiv
Andriy Matviivhttps://ua.pl/
Журналіст, редактор, фотограф, сценарист. Живу у Києві, до цього мешкав у західноукраїнському місті Рівному. У медіа – з 2000-го року. Маю досвід роботи у всіх видах медіа – був редактором відділу в газеті, вів авторську програму на радіо, розробляв концепцію та був редактором сайтів, займався різноманітними телевізійними проектами – від написання сценарію – до монтажу. Одружений, маю доньку.
RELATED ARTICLES

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

- ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА -spot_img

Найпопулярніше

недавні коментарі