Вівторок, 19 Березня, 2024
spot_img
додомуUAСестра-домініканка Матеуша Тринда: "Люди у черзі були налякані, навіть не хотіли відчиняти вікна...

Сестра-домініканка Матеуша Тринда: “Люди у черзі були налякані, навіть не хотіли відчиняти вікна машин, щоб взяти шоколадку”

Коли 24 лютого в Україні почалася широкомасштабна війна, часу на довгі роздуми та емоції у багатьох людей не було – сотні тисяч українців потягнулися до кордону, тікаючи від бомб та окупації. Що в таких умовах можна було встигнути з собою взяти? Кілька пляшок води, бутербродів, анальгін з валідолом. А потім – застрягнути у безкінечній черзі на кордоні, де, здавалося б, допомоги чекати немає від кого. Але не була б то Україна, якби свою допомогу не запропонували усі, хто міг – від бізнесменів і перевізників до католицьких черниць. Сестри-домініканки із містечка Жовква у Львівській області у перші ж дні масової еміграції українських жінок і дітей усі свої сили кинули на посильну допомогу. Про те, як представниці давнього католицького ордену фактично рятували людей у величезних чергах наприкінці лютого, порталу ua.pl розповідає настоятелька монастиря Згромадження сестер святого Домініка у Жовкві Матеуша Тринда з Польщі.

– Ми почали годувати людей, які стояли на кордоні у пункті пропуску Рава-Руська. На другий-третій день після вторгнення вже була черга у 25 кілометрів. Ми варили суп, залучали до цієї допомогу усіх наших знайомих. Жінки з навколишніх сіл почали пекти пиріжки, булочки, робили бутерброди, прямо пачками так їх і привозили на кордон. Ми доїжджали у цій черзі настільки далеко, наскільки ми могли. Намагалися більше зупинятись біля людей, які стояли у черзі чотири доби. Робили каву, чай, давали людям борщ, роздавали воду.

Читайте також на ua.pl: Домінік у домініканців: як польський монастир став першим домом для українського немовляти

Ми під’їжджали, ставали обабіч дороги, прямо біля черги. Мені частіше випадало розносити шоколад. Я брала ящик шоколаду і ходила від машини до машини. Люди насправді були дуже налякані, психологічно закриті. Відчиняли вікна з острахом, а то й не відчиняли взагалі. Але на шоколад завжди реагували добре. І коли відчиняли вікно, то я вже запрошувала їх на теплий борщ. Потихеньку люди виходили, починали брати їжу, розмовляти.

Фото: Mateusza Trynda / Facebook

– Їжа була єдиною потребою біженців?

– Пізніше батьки, які водять дітей на наші заняття при монастирі у Жовкві, порадили влаштувати певні розваги для дітей. Адже дорослим з дітьми психологічно важко декілька діб в одному салоні авто. То ми почали возити альбоми для малювання, олівці, фломастери, розмальовки – щоб діти мали, чим зайнятись. Батьки дуже нам за це подякували, що ми так подбали про дітей.

Фото: Mateusza Trynda / Facebook

І так було до 15 березня, коли нас прикордонники вже почали пускати під сам шлагбаум. Але вже десь на п’ятий-шостий день біля черги вже почало з’являтися більше наметів, привезли вбиральні. А пізніше волонтери почали забирати додому дітей, щоб їх помити, щоб вони могли виспатись. Згодом Червоний Хрест почав допомагати, та й людей вже було не так багато, багатьох зі Львова везли автобусами на кордон, люди пішки його проходили на пункті перетину. Тож це було легше, черг таких, як наприкінці лютого, не було.

Фото: Mateusza Trynda / Facebook

– Окрім роботи на кордоні, як ще довелось працювати сестрам-домініканкам?

– Нам справді було, де ще працювати. Після трьох тижнів війни у нас вже були переселенці зі Сходу. Вони не хотіли їхати за кордон, тож їх приймала наша Жовківська територіальна громада. Але людям не було, на чому спати, чим накритись. Потрібні були матраци, ковдри. У цей момент почав активно працювати наш «Фонд святого Домініка» у Польщі. І почали приїжджати вантажівки з допомогою, щоб хоч якось облаштувати побут для біженців у школах. Також почав співпрацю з нами Фонд «World Central Kitchen», який забезпечував їжею. Згодом ми вже разом допомагали людям із громадською організацією «ICARE».

Фото з архіву сестри Матеуші Тринди
Фото: Mateusza Trynda / Facebook
Фото: Mateusza Trynda / Facebook

– Чи надходить ця допомога досі?

– Останні вантажівки від нашого фонду – їх було тринадцять – прийшли у вересні, це була гуманітарна допомога із Європи та США. Активно у підтримці постраждалих від війни допомагає міжнародний благодійний фонд «Карітас». Загалом, вартість всіх речей, котрі надійшли до Жовкви, оцінена у 6 мільйонів злотих. Звісно, це була також гуманітарна допомога на схід України і допомога для армії. Наприклад, нещодавно приїхав величезний генератор для Херсонщини – завдяки лише йому три села матимуть електроенергію.

Фото: Mateusza Trynda / Facebook

– Чи приходять люди за якоюсь допомогою у ваш монастир?

– Так, нині до нашого монастиря приходить майже 800 людей. Раніше це були класи вечірньої школи для 170 дітей, де ми навчали їх польської мови. Нині ж це своєрідні хаби для допомоги. Люди можуть тут отримати за потреби одяг, памперси, медикаменти тощо. З вересня двічі на місяць ми видаємо продуктові набори – макарони, каші, олію, приправи – щоб забезпечити людей, які цього потребують.

Фото: Mateusza Trynda / Facebook

Читайте також на ua.pl:

Автор “Листів з України” отець Ярослав: “Поляки та українці подібні – коли бачимо страждання інших, серця відкриваються”

Прокинутися під «Градами»: українські акторки розповіли про знищені домівки та власний шлях з передової

Життя на випадок війни”: українські акторки у Польщі покажуть виставу-інструкцію про виживання під обстрілами

“Разом переможемо”: представники польської влади привітали Україну з Днем Незалежності

У Вроцлаві відбувся Марш подяки українців полякам (фото)

Andriy Matviiv
Andriy Matviivhttps://ua.pl/
Журналіст, редактор, фотограф, сценарист. Живу у Києві, до цього мешкав у західноукраїнському місті Рівному. У медіа – з 2000-го року. Маю досвід роботи у всіх видах медіа – був редактором відділу в газеті, вів авторську програму на радіо, розробляв концепцію та був редактором сайтів, займався різноманітними телевізійними проектами – від написання сценарію – до монтажу. Одружений, маю доньку.
RELATED ARTICLES
- ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА -spot_img

Найпопулярніше

недавні коментарі