Минулої осені минуло 160 років від того моменту, як 1862-го, за деякими свідченнями, під час однієї з вечірок студентів Київського університету у поета Павла Чубинського народився вірш «Ще не вмерла Україна». Тоді вся компанія проспівала його на мотив сербської патріотичної пісні із схожим текстом, адже саме під впливом студентів-сербів й народилася ця поезія. Але, можливо, цей спонтанний емоційний вірш так і залишився би звичайним віршем талановитого поета і ніколи б не став національним Гімном України. Якби не… греко-католицький священник, а точніше, єпископ Іван Снігурський. Людина, доля якої тісно пов’язана з духовним життям як Польщі, так і України, які обидві у той час були під владою інших держав, і збереження рідної культури та віри було питанням виживання нації.
Іван Снігурський, також відомий як Снігурович, народився 1784 року у Самбірському районі нинішньої Львівської області. Вчився у гімназії в Самборі. Після її закінчення отримав стипендію релігійного фонду і поїхав вивчати філософію і богослов’я до Львова. На життя заробляв тим, що давав приватні лекції.
Читайте також на ua.pl: “Підтримка поляків надихає українців на подальшу боротьбу” – Митрополит Епіфаній
У 1811 році Іван Снігурський захистив докторат з богослов’я, отримав ступінь професора, кілька років потому обіймав посаду декана теологічного факультету Віденського університету. А вже у 1818 році він став Перемишльським єпископом Греко-Католицької Церкви.
Варто згадати, що тогочасна Галичина перебувала під владою австрійської династії Габсбургів. А нинішнє польське місто Перемишль, що у чотирнадцяти кілометрах від кордону з Україною, було одним із великих міст регіону з поширеною українською культурою. Місто також було центром православного й греко-католицького Перемишльського єпископства.
Ось в таких умовах виховувався, працював і служив Господу Іван Снігурський. Тому й не дивно, що він заохочував людей зі свого оточення якомога частіше у побуті вживати українську мову, був почесним головою філософського факультету Перемишльського ліцею, впливаючи на світогляд студентів та прищеплюючи їм культуру народу.
Активну матеріальну та духовну допомогу єпископ надавав літераторам. Один із засновників «Руської трійці», відомої літературної організації на Галичині Яків Головацький згадував, що видані Снігурським йому 50 гульденів на друк рукописів стали «першим гонораром за літературні праці».
Снігурський і Вербицький
Надзвичайно важливу роль Іван Снігурський відіграв у житті майбутнього композитора і теж священника Михайла Вербицького. Справа в тому, що мати єпископа походила із давнього роду Вербицьких, а сам Михайло був далеким родичем отця Івана. Тож коли Михайло у десятирічному віці залишився сиротою (батько помер, а мати, вийшовши вдруге заміж, відмовилась від батьківських прав), долями його та брата Владислава почав опікуватись на той момент вже єпископ Перемишльський.
Захопився музикою Михайло Вербицький у хорі, згодом – у музичній школі, створеній при перемишльській консисторії саме з ініціативи отця Івана Снігурського. Вона загалом мала значний вплив на культурне відродження регіону. А єпископ не шкодував сил для її розвитку – запросив до роботи з хором чеського диригента й композитора Алоїза Нанке. І саме він дав молодому Михайлові Вербицькому ґрунтовну музичну освіту. У репертуарі колективу були твори Гайдна, Моцарта, Бетховена, а також українських композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Що також, на думку мистецтвознавців, пізніше позначиться на музичній спадщині самого Вербицького. І зрештою призведе до того, що, будучи в сані священника, орієнтовно у 1863 році Вербицький напише музику до дуже популярного тоді вірша Павла Чубинського, який саме того року і був вперше опублікований у львівському журналі «Мета».
Але просвітницька та благодійна діяльність Івана Снігурського тривала. Як пише дослідник Степан Сліпецький, єпископ відновив діяльність братства св. Миколая в Перемишлі, яке допомагало бідним студентам перемишльського ліцею і займалося охороною пам’ятників старовини, започаткував фонд допомоги вдовам і сиротам. Допоміг відкрити в Перемишлі другу в Галичині духовну семінарію. До того ж, став одним із засновників «Просвіти» на Прикарпатті.
Своїми діями він заслужив широкий авторитет як серед простих людей, так і серед тогочасної еліти. Зокрема, на похороні Івана Снігурського у Перемишлі 175 років тому брало участь й польське духовенство, й іудейські рабини. У 1897 році його тіло перенесли із цвинтаря до катедри і перепоховали під великим престолом.
Читайте також на ua.pl:
Юрій Немирич: шляхтич, який рятував Україну від москви
Пам’яті репресованих поляків: на Хмельниччині відкрили меморіальну дошку
