В українського та польського народів є багато спільного. Історія, політики, герої і… поети. Одним з таких є Томаш Падура. На його українське походження вказує той факт, що він більш відомий під українських варіантом свого імені – Тимко. Людина цікавої, але водночас складної й буремної долі. Участь у польській революції, дружба з декабристами, тюрма, психічний розлад, блукання по світу «з торбою». Усе дуже переплетене й маловідоме. Можливо, саме тому більшості сучасників його ім’я відоме завдяки… помилці. Дослідники досі сперечаються, але більшість сходиться на думці, що спільний «хіт» двох народів – пісня «Гей, соколи» – все-таки не авторства Падури. Але від цього постать Тимка Падури в історії України та Польщі не стає менш значущою…
Народився Тимко Падура у 1801 році в містечку Іллінці, тоді Київської губернії, а нині – Вінницької області, у шляхетській родині. Предки Томаша були із закарпатських русинів гербу Сас. Вчився хлопець у Кременецькому ліцеї, товаришував з польськими патріотами. Але водночас відстоював і право української нації. Загалом, протягом свого життя він сповідував право польського та українського народів боротися проти російського імперіалізму – як відомо, на той момент і Польща, і Україна входили до російської імперії внаслідок кривавих завоювань.
Читайте також на ua.pl: “Гей, соколи…”: український парламент подякував “найбільшим друзям”
Показовим у цьому сенсі є момент, на якому часто зупиняються історики. У 1825 році, приїхавши до брата у Житомир, він взяв участь у з’їзді південних декабристів у Василькові, за участі Рилєєва та Муравйова-Апостола. На зустрічі Томаш представляв Польщу. Але водночас, звертаючись до інших, промовив: «…Ми забули про один великий слов’янський народ!… Про господаря цієї хати, де ми зібралися, забули – про український народ!», заявивши тим самим про себе як про представника українського народу.
Товаришування з декабристами вартувало Падурі свободи, щоправда, засуджений він був до домашнього арешту. Три роки потому із маєтку графа Жевуського, з яким він заснував школу лірників, вийшов жебрак. Тимко Падура у вигляді мандрівного музиканта «пішов у народ» із своїми політичними промовами про необхідність протистояння царизму. Дійшов аж до Кубані. Не дивно, що у 1830-1831 роках він приєднався до антиросійського Листопадового повстання. Поразка бунту знову закінчилась для Падури обмеженням волі, тепер вже у в’язниці. Все разом – і провал повстання, і ув’язнення, позначилось на його психічному здоров’ї. Тому після того, як він знову потрапив під суд, його визнали неосудним. І він повернувся до рідного маєтку в селищі Махнівці поблизу Бердичева.
Свої вірші, серед яких козацькі думи, стилізована під народну проезія, Тимко Падура писав українською мовою, але латинськими літерами. Цікаво, що свого часу, вже будучи відомим поетом і автором пісень, Падура став жертвою, так би мовити, «літературного піратства» ХІХ століття. Річ у тім, що його вірші вперше вийшли друком у Львові 1842 року. Але без відома самого автора! Тож, не дивно, що до книжки «Pienia Tomasza Padurry» потрапили перекручені тексти та пісні інших авторів. А ось справжнє, вже завірене автором видання «Ukrainky Tymka Padurry» побачила світ згодом у Варшаві. До збірки увійшли понад 30 пісень та музичних партитур.
Так сталось, що приписування чужих творів його перу – літературна доля Падури. Можливо, саме через те, що у своїх лірницьких блуканнях він виконував і чужі пісні, одну з них народ закріпив саме за цим поетом.
Це вже згодом польський дослідник Збігнєв Адріянський висловив припущення, що пісня, яку всі знають як «Гей, соколи», була написана під оригінальною назвою «Жаль» польським композитором Мацеєм Каменським, який створив першу польську оперу «Щастя в нещасті». Та й дослідники Падури кажуть, що тексту «соколів» у його працях віднайти не вдалося.
Водночас, існує думка, що це різні твори, і один варіант композиції надихнув творця іншого на створення, як би зараз сказали, кавер-версії.
Попри дискусії мистецтвознавців, для багатьох українців та поляків козацький «хіт» став тісно асоціюватись із Тимком Падурою. В західноукраїнському місті Рівному навіть громадську організацію назвали на честь Падури, вважаючи, що його творчість об’єднує два народи.
– Ми шукали фігуру, яка об’єднує Україну і Польщу, – розповідає ua.pl співзасновник ГО «Українсько-Польський Союз ім. Т.Падури» Святослав Клічук – Чесно кажучи, ми не знали тоді, хто такий Томаш Падура, але згадали пісню «Гей, соколи», пошукали автора, почитали про нього як про поляка, котрий любив Україну.
Неоднозначна й суперечлива фігура Тимка Падури призвела до того, що, за словами автора книги «Стежками Тимка Падури», вінницького краєзнавця Миколи Купчика, його постать вважали міфом, не знаючи, існує насправді така людина чи ні.
Але творчість Томаша Падури – цілком реальна. Сучасні дослідники відносять її до так званої «української школи» в літературі Польщі. І наголошують на ролі саме для польського письменства. «Його пісні прості, а думи мають таке ж значення для нашої літератури, як поезія Гесіода для літератури грецької», – відгукувався про Падуру ще за його життя польський поет Вінцент Поль.
У той же час на його могилі, на католицькому кладовищі на Вінниччині, написано «Томашеві Падурі. Українському пісняреві…». Про це місце мало хто пам’ятав, адже лише років п’ять тому поховання Падури, заросле травою й присипане землею, знайшов саме Микола Купчик.
Читайте також на ua.pl:
Юрій Немирич: шляхтич, який рятував Україну від москви
Пам’яті репресованих поляків: на Хмельниччині відкрили меморіальну дошку
“Скажи, хто твій друг…”: Польща – незмінний лідер рейтингу “друзів України”
