З 7 до 14 жовтня триває Нобелівський тиждень, упродовж якого оголошують лауреатів цієї престижної нагороди – осіб та організації, які своєю діяльністю принесли найбільшу користь людству. З цієї нагоди пропонуємо згадати поляків, котрі були удостоєні Нобелівської премії. Про них – у матеріалі ua.pl.
Читайте також: 12 “Шопенів”, 18 “Міцкевичів” і Папа Римський: на честь яких поляків в Україні називають вулиці?
Нагадаємо, Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних нагород, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Премію заснували згідно з заповітом шведського винахідника, підприємця та благодійника Альфреда Нобеля, котрий хотів, щоб його статки були використані для нагородження «тих, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству».
З 1901 року Нобелівську премію присуджують у таких категоріях: фізика, хімія, фізіологія та медицина, література, а також діяльність за збереження миру. У 1969 році була заснована нова нагорода – Премія Шведського центрального банку з економічних наук на честь Альфреда Нобеля (Sveriges Riksbank Prize).
Імена лауреатів оголошують щороку у жовтні, натомість церемонія нагородження відбувається 10 грудня – у річницю смерті Альфреда Нобеля. Як зазначено в заповіті Нобеля, премії з фізики, хімії, фізіології та медицини, а також літератури вручають у Стокгольмі, Швеція. На цій церемонії нагороджують і премією Sveriges Riksbank – з економіки. Тим часом Нобелівську премію миру вручають в Осло, Норвегія.
Нижче розповідаємо про тих видатних поляків, котрі стали лауреатами Нобелівської премії.
Марія Склодовська-Кюрі (Maria Skłodowska-Curie, 1867-1934) – Нобелівська премія з фізики 1903 року, а також Нобелівська премія з хімії 1911 року
Марія Склодовська народилася у Варшаві в сім’ї вчителів. Оскільки Варшавський університет не приймав на навчання жінок, вона переїхала до Парижа, де розпочала навчання у Сорбонні. У Парижі познайомилася з П’єром Кюрі, який став її чоловіком та колегою в галузі радіоактивності. Пізніше подружжя спільно отримало Нобелівську премію з фізики 1903 року. Після смерті чоловіка у 1906 році, Марія продовжила їхню спільну роботу і стала першою людиною, яка отримала дві Нобелівські премії. Дочка Марії Склодовської-Кюрі, Ірен, також отримала Нобелівську премію з хімії разом зі своїм чоловіком Фредеріком Жоліо.
Марія Склодовська-Кюрі та П’єр Кюрі досліджували речовини та мінерали на наявність ознак радіоактивності. Вони виявили, що мінерал уранініт більш радіоактивний за уран, і дійшли висновку, що він повинен містити інші радіоактивні речовини. З нього вдалося виокремити два раніше невідомі елементи – полоній (названий на честь Польщі) та радій, які є більш радіоактивними, ніж уран.
Марія продовжила досліджувати властивості полонію та радію й отримала радій у вигляді чистого металу, що беззаперечно довело існування нового елемента. Радіоактивні сполуки стали важливими джерелами випромінювання як у наукових експериментах, так і в медицині, де їх використовують для лікування пухлин.
Генрик Сенкевич (Henryk Sienkiewicz, 1846-1916) – Нобелівська премія з літератури 1905 року
Генрик Сенкевич народився у селі Воля Окжейська (Wola Okrzejska) у Польщі, у збіднілій польській шляхетській родині. Вивчав літературу, історію та філологію у Варшавському університеті, але не отримав наукового ступеня. Натомість почав працювати журналістом і письменником. Його ранні оповідання та подорожні нотатки стали основою його популярності, яка продовжувала зростати. На межі століть він був найпопулярнішим польським письменником. У 1900 році Генрик Сенкевич отримав від польського суспільства палац з нагоди 25-річчя своєї творчої діяльності.
Генрик Сенкевич найбільш відомий своїми епічними історичними романами. Він почав писати їх у 1880-х роках і публікував серійними частинами в польських газетах. Всебічне історичне навчання письменника лягло в основу його великої трилогії про життя Польщі середини 17 століття: «Ogniem i mieczem» («Вогнем і мечем»), «Potop» («Потоп») і «Pan Wołodyjowski» («Пан Володийовський»). У трилогії переплітаються факти, фікція та сильний патріотичний підтекст. Найвідоміший роман письменника – «Quo Vadis» («Куди йдеш») 1895 року, дія якого відбувається в Римі за часів імператора Нерона.
Генрик Сенкевич отримав Нобелівську премію «за його видатні заслуги як епічного письменника».
Владислав Реймонт (Władysław Reymont, 1867-1925) – Нобелівська премія з літератури 1924 року
Народився майбутній письменник у селі Кобєлє Вєлькє (Kobiele Wielkie) Лодзького воєводства. Ріс у тітки й дядька у Варшаві, де й вивчився на кравця 1885 року. Однак за фахом жодного дня не працював. Натомість втік, щоб працювати в мандрівному провінційному театрі. До Варшави Владислав Реймонт повернувся 1892 року, коли його «Korespondencja» («Кореспонденція») була погоджена до друку. Після цього він присвятив своє життя письменництву та подорожам.
Нобелівську премію Реймонт отримав 1924 року за повість «Chłopi» («Селяни»). До того письменника вже тричі номінували на цю нагороду – у 1919, 1920 та 1922 роках. У своєму творі автор описує життя, працю та звичаї сільської громади протягом чотирьох пір року. Повість написана на основі власних спостережень письменника у той час, коли він працював начальником залізничної станції у селі Ліпці Лодзького воєводства. З 1983 року це село має назву Ліпці Реймонтовські (Lipce Reymontowskie).
Роман був написаний у 1901-1908 роках – переломний для селян період, адже межа XIX та XX століть стала часом значних економічних і демографічних змін, а також еміграції селян до великих міст.
Найвідомішим твором Владислава Реймонта вважається повість «Ziemia obiecana» («Земля обітована», 1898) – соціальна панорама міста Лодзь під час промислової революції. Це темне бачення людини, де етичні принципи, благородні ідеї і святі почуття обертаються проти тих, хто в них вірить. Остання робота, «Bunt» («Бунт», 1924), описує повстання тварин, які захоплюють ферму, щоб запровадити рівність, але це швидко призводить до знущань і терору. Роман був заборонений комуністичною владою у Польщі в 1945-1989 роках.
Чеслав Мілош (Czesław Miłosz, 1911-2004) – Нобелівська премія з літератури 1980 року
Письменник народився в Литві, куди його батьки-поляки втекли, щоб уникнути заворушень у рідній країні. Після закінчення Першої світової війни родина повернулася до Польщі. Коли 1939 року почалася Друга світова, Мілош приєднався до руху опору у Варшаві. Після війни він вступив до новоствореної Комуністичної партії та був призначений культурним аташе в Парижі. Розчарувавшись у комуністичному режимі, у 1951 році він попросив політичного прихистку у Франції. У 1960-му оселився у США, де проживав до 1990-х років. Останні роки життя Чеслав Мілош провів у Кракові.
Чеслав Мілош працював насамперед як поет. Його перша поетична збірка «Poemat o czasie zastygłym» («Поема про застиглий час») була опублікована 1934 року. Декільком його раннім творам притаманне відчуття приреченості, але з часом автор пом’якшив картину світу, яку намалював. Його найвідоміший твір – роман «Zniewolony umysł» («Полонений розум», 1953) – досліджує вплив репресивного режиму на чотирьох авторів. Мілош не хотів, щоб його називали політичним письменником, і стверджував, що його твори стосуються вічних питань: життя і смерті, віри і сумнівів, добра і зла.
Нобелівську премію з літератури Чеславу Мілошу присудили як тому, «хто з безкомпромісною прозорливістю озвучує вразливий стан людини у світі суворих конфліктів».
Лех Валенса (Lech Wałęsa, 1943 р.н.) – Нобелівська премія миру 1983 року
Лех Валенса народився у маленькому селі Попово (Popowo) у Польщі. Працював судновим електриком на суднобудівному заводі ім. Леніна в Гданську. Його звільнили з роботи за те, що він публічно критикував офіційні, провладні профспілки та брав участь у пропагуванні створення вільних профспілок. Такі вимоги висували робітники після того, як кількох з них було вбито поліцією та солдатами під час демонстрації за покращення умов життя. Під час страйку 1980 року Валенсі вдалося очолити переговори з владою. Вони закінчилися перемогою профспілки «Солідарність», оскільки робітники, інтелігенція та Католицька Церква сформували єдиний фронт.
Після запровадження воєнного стану у Польщі в 1981 році, комуністична влада заборонила «Солідарність», Леха Валенсу затримали та утримували в урядових осередках. У 1982 році він був інтернований, а згодом звільнений. Наступного року Нобелівський комітет присудив Леху Валенсі Нобелівську премію миру. Оскільки влада відмовилася видати йому паспорт, нагороду від його імені отримали його дружина Данута Валенса разом з сином Богданом.
До кінця 1980-х років Лех Валенса залишався лідером нелегальної профспілки «Солідарність». Польща поступово лібералізувалася. У 1989 році «Солідарність» перемогла на вільних виборах, а наступного року Лех Валенса був обраний президентом Польщі.
Лех Валенса був нагороджений Нобелівською премією миру «за ненасильницьку боротьбу за вільні профспілки та права людини в Польщі».
Юзеф Ротблат (Józef Rotblat, 1908-2005) – Нобелівська премія миру 1995 року
Цю нагороду Юзеф Ротблат отримав «за зусилля, спрямовані на зменшення ролі ядерної зброї в міжнародній політиці і, в довгостроковій перспективі, на ліквідацію такої зброї».
Коли науковцю присуджували Нобелівську премію у 1995 році, минуло 50 років відтоді, як на Хіросіму і Нагасакі були скинуті атомні бомби. Однак минуло і 52 роки з моменту, коли Ротблат вперше виступив проти розробки нової зброї масового знищення. На його думку, наука і дослідження повинні служити справі миру.
Єврей за походженням, Юзеф Ротблат народився у Варшаві. Вивчав фізику і розпочав дослідницьку діяльність 1939 року у Великобританії, куди емігрував через переслідування за єврейське походження. Робота над розщепленням атома привела його до висновку про можливість створення атомної бомби. Ротблат брав участь у Манхеттенському проекті, в рамках якого США і Великобританія співпрацювали над створенням ядерної зброї. Однак 1943 року він отримав дозвіл вийти з цього проекту. Фізику було зрозуміло, що Німеччина не встигне створити атомну бомбу до закінчення війни. Він також побоювався, що ядерна зброя може бути використана у зіткненні з комуністичним Радянським Союзом.
У післявоєнний період Юзеф Ротблат провів величезну роботу в справі миру, діалогу і роззброєння через Пагуошський рух, з яким він розділив Нобелівську премію миру.
Віслава Шимборська (Wisława Szymborska, 1923-2012) – Нобелівська премія з літератури 1996 року
Віслава Шимборська народилася в місті Бнін, яке нині є частиною міста Курнік (Kórnik), неподалік Познані у Польщі. Вона почала писати оповідання та пісні ще в дитинстві, а її поетичний дебют відбувся в 1945 році з віршем «Szukam słowa» («Шукаю слова») у газеті «Dziennik Polski». Віслава вийшла заміж за Адама Влодека, але подружжя розлучилося. Паралельно з письменницькою кар’єрою Віслава Шимборська працювала на різних посадах у літературних журналах, таких як «Życie Literackie» та «Pismo», а також перекладала стару французьку поезію.
Поезія Віслави Шимборської звертається до екзистенційних питань. Вона є унікальною у своєму роді і нелегко піддається категоризації. Шимборська прагне висвітлити найглибші проблеми людської екзистенції, яка оточена швидкоплинністю сьогодення та повсякденного життя. Вона вплітає механізми вічності в миттєве переживання «тут і зараз». Її поезія характеризується спрощеною, «особистою» мовою, не схожою на сучасну, часто з невеликим поворотом вкінці, з вражаючим поєднанням духовності, винахідливості та емпатії.
Віслава Шимборська була нагороджена Нобелівською премією «за поезію, яка з іронічною точністю дозволяє історичному та біологічному контексту проявлятися у фрагментах людської реальності».
Ольга Токарчук (Olga Tokarczuk, 1962 р.н.) – Нобелівська премія з літератури 2018 року
Ольга Токарчук народилася в польському місті Сулехув (Sulechów) Любуського воєводства, нині мешкає у Вроцлаві. Її батьки були вчителями, а батько працював шкільним бібліотекарем. У бібліотеці вона читала майже все, що могла дістати, і саме там розвинула свій літературний апетит. Після вивчення психології у Варшавському університеті дебютувала як письменниця 1993 року з романом «Podróż ludzi księgi» («Мандрівка людей книги»). Справжній прорив відбувся у 1996 році, коли вийшов її третій роман «Prawiek i inne czasy» («Правік та інші часи»). Твір написаний у жанрі магічного реалізму з елементами філософської прози.
Головним твором Ольги Токарчук наразі є історичний роман «Księgi Jakubowe» («Книги Якова», 2014), в якому зображений містик і лідер секти XVIII століття Якуб Франк. Ця робота також передає надзвичайно багату панораму майже занедбаного розділу європейської історії.
Нобелівської премії письменниця удостоєна «за оповідну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перетин меж як форму життя». Токарчук ніколи не розглядає реальність як щось стабільне чи вічне. Вона конструює свої романи в напрузі між культурними протилежностями; природа проти культури, розум проти божевілля, чоловік проти жінки, дім проти відчуження, – йдеться в рішенні Нобелівського комітету.
Джерела: nobelprize.org, ipn.gov.pl, wzz.ipn.gov.pl, mnki.pl
Фото: nobelprize.org
Підготували: Iryna Kordulewska, Oksana Matviiva
Читайте також:
Світовий рейтинг університетів: де у Польщі та Україні вчитися найпрестижніше?
Річниця 17 вересня: чому вона важлива для поляків?
У річницю початку II Світової війни польський президент наголосив на необхідності допомагати Україні
Варшавський міжнародний кінофестиваль 2024: які українські фільми покажуть?