У середині грудня Польща згадує подію, яка, на думку дослідників, стала початком боротьби Польщі за справжню незалежність й свободу від комунізму. 52 роки тому, 14 грудня 1970 року, проти підвищення цін повстали робітники морських підприємств у Гданську. Влада відповіла, як вміла й любила – розстрілами натовпу страйкарів. І хоча руйнівних для системи наслідків ця подія не мала, саме вона, очевидно, заклала фундамент наступного, історичного страйку на тому ж підприємстві – 1980 року, внаслідок чого з’явилася польська профспілкова організація «Солідарність», з якою тісно пов’язують падіння комуністичного режиму в Польщі. Адже саме 13 грудня 1981 року польська влада запровадила воєнний стан через масштабні страйки. Причиною яких стало звільнення з роботи… 50-річної зварювальниці, а згодом – кранівниці підприємства Анни Валентинович, яка мала українське походження. Тоді, під час страйку у 70-му, вона готувала їжу для робітників. Через роки її назвуть «матір’ю» «Солідарності». А ще – це знакова постать спільної історії українського та польського народів. І не випадково біля сходинок польського посольства у Києві стоїть погруддя саме цієї жінки…
12-річна служниця
Народилася Ганна Любчик у 1929 році у багатодітній родині селянина на вже неіснуючому хуторі Сінне, нині село Садове біля обласного центру Рівне. Цікаво, що існує інша версія біографії Валентинович – нібито вона народилась в Рівному, у польській римо-католицькій родині Яна та Александри Любчиків.
Як би там не було, але у 14-річному віці дівчина потрапляє до Польщі – разом з родиною польських панів Телесницьких, у яких вона вже з 12 років працювала служницею. Як розповідає онук Анни Валентинович Пьотр, роботодавці просто вивезли дівчину із собою, розповівши їй, що її батьки загинули у автокатастрофі.
Спочатку Ганна мешкала у Варшаві, потім – у Гданську. Після роботи у сільському господарстві вона у 1950-му році закінчила курси зварювальників й пішла працювати у гданську корабельню, з якою й буде надалі пов’язана її доля. Після кількох десятиріч зварювання металоконструкцій на той момент вже пані Валентинович перейшла на посаду кранівниці – далися взнаки проблеми зі здоров’ям, що виникли на попередньому місці роботи.
Боротьба з комунізмом
Під час роботи у верфах Анна активно брала участь у суспільно-політичній діяльності. І хоча спочатку вона була членом польського аналогу комсомолу, згодом вийшла з цієї організації, зосередившись на відстоюванні трудових прав. У 1978 році жінка долучилась до створення в Польщі Союзу вільних профспілок. Звісно, комуністична влада схвалити такі кроки не могла, тому їхні ініціатори опинились під пильним наглядом спецслужб, створених у Польщі за принципами радянського КДБ.
На той момент авторитет Анни Валентинович серед робочих був дуже високим. Тож, коли за 5 місяців до офіційного виходу на пенсію її звільнили, це стало тою іскрою, яка запалила на багатотисячному підприємстві, Гданській корабельні ім. Леніна, масштабний страйк. До речі, після цього звільнили й Леха Валенсу. Саме він згодом очолив потужний профспілковий рух «Солідарність», який виник під час страйку у Гданську і до кінця 80-х набув такої сили, що призвів до зміни комуністичної влади у Польщі в 1989 році.
Анна Валентинович була всередині цих процесів, хоча добровільно поступилась лідерством Валенсі. Проте, це не завадило їй пізніше стати критиком вже чинної польської влади, на чолі з президентом Валенсою. І навіть не бути присутньою на святкуванні урочистостей з нагоди 25-річчя «Солідарності», відмовившись і від почесної пенсії.
– Непримиренна Анна, з її загостреним почуттям справедливості, була незручною для багатьох компромісних фігур польського політикуму, – розповідає порталу ua.pl рівненська журналістка Валентина Романюк, співавторка біографічної книги про Анну Валентинович «Тінь майбутнього» (український переклад книги Анни Башановської із доповненнями), першого українського видання про видатну землячку.
Анна і Україна
Про долю своїх батьків та своє походження Анна майже все життя нічого не знала. Лише наприкінці 90-х вона з’ясувала, де мешкають її родичі, і згодом ледь не щороку приїжджала у ті місця, звідки була родом. Навіть перед фатальним вильотом до Смоленська вона заповідала онуку: повернуся, поїдемо разом до України. Пьотр Валентинович в Україну зміг приїхати вже після трагічної загибелі бабусі під Смоленськом. Тоді ж Валентина Романюк змогла поспілкуватись із нащадком видатного українсько-польського діяча.
– Те, що зробила бабуся – це подвиг для всіх нас, – наголошує онук Пьотр Валентинович. – І для України, й для Польщі. Це наша спільна героїня, яка зробила великі справи… Вона була тією іскрою, з якої спалахнуло велике полум’я, що призвело до повалення комунізму. І це прекрасно!
– Вочевидь, не всім українцям, як і не всім рівнянам, відомо про землячку, удостоєну найвищих нагород Польщі й відомих світових відзнак, зокрема Ордену Свободи США. Зварювальниці і кранівниці, книги про яку перекладені німецькою, чеською, японською, англійською і багатьма іншими мовами, – наголошує Валентина Романюк. – Лише в 2019-му на школі в рідному селі Анни, з ініціативи Українсько-польського культурного товариства імені Т.О. Сосновського і за підтримки польського консульства в Луцьку, була відкрита пам’ятна дошка легендарній уродженці села Анні Любчик (Валентинович).
Власне, журналістка розповідає, що доводити українське походження жінки їй довелось впродовж дев’яти років. Зараз усі сумніви знято, а в польській Вікіпедії Анну називають Героїнею двох народів.
Анна Валентинович загинула у квітні 2010 року. Вона була на борту президентського літака Леха Качинського, який розбився у росії, неподалік Смоленська – польська делегація летіла на вшанування пам’яті розстріляних польських офіцерів у Катині. росія як політичний нащадок радянського союзу досі не визнає відповідальність за цей злочин.
