Четвер, 11 Серпня, 2022
spot_img
додомуUAКультураПрокинутися під «Градами»: українські акторки розповіли про знищені домівки та власний шлях...

Прокинутися під «Градами»: українські акторки розповіли про знищені домівки та власний шлях з передової

Розповісти власні історії війни, щоб пам’ятати, не забувати і не звикати. Щоб світ не припиняв говорити, бо ця війна – не лише українського народу, але всієї Європи. Такий меседж намагалися донести 13 українських акторок на сценах польських театрів. Показом вистави «5:00 UA» київської режисерки Юлії Маслак відкривали цьогорічний Міжнародний фестиваль «Open The Door» у місті Катовіце вкінці червня, згодом прем’єра відбулася і в Глівіцах. З вересня виставу можна буде побачити у репертуарах катовіцького Teatru Śląski im. Stanisława Wyspiańskiego та Teatru Mały Tychy.

«5:00 UA» – це розповідь українок про власний шлях із дому до Польщі у пошуку прихистку від війни. У назві вистави – година ранку 24 лютого. Як розповіла Юлія Маслак, більшу частину літературної основи твору написали учасниці вистави. Це монологи кожної з жінок-акторок із різних міст України. Серед них є й ті, котрим уже немає куди повертатися – їхні будинки зруйновані. Акторки взяли участь у мистецькій резиденції під патронатом Форуму директорів театрів Сілезького воєводства (Forum Dyrektorów Teatrów Województwa Śląskiego), котрий і запропонував об’єднатися під однією творчою ідеєю.

– Оскільки нас усіх тепер об’єднує одна спільна біда, і кожна з акторок має свою історію війни, у мене виникла ідея створити хор за аналогією з давньогрецьким театром, тобто жіночий хор, що коментує події, які зі всіма нами відбуваються. Я запропонувала учасницям вистави побудувати сюжет на власних історіях, тому що чесніше розповідати про те, що ми самі пережили та відчуваємо. Кожна з нас мала драматичний виїзд з країни, з різних міст. У Польщі ми хоча і знаходимося у безпеці, але все одно думками ми там – ми переживаємо, мріємо, хочемо бути вдома або хоча б чимось допомогти своїй країні. Тож і театральне дійство умовно вирішили розділити на дві частини: шлях до Польщі і перебування уже в безпеці, але зі своєю трагедією, –розповіла Юлія Маслак.

Вона зізнається, що втілити задум повністю вдалося, хоча для цього були перепони. Зокрема, те, що всі акторки представляють різні театральні напрямки, до того ж досі не були знайомі особисто, а для режисера важливо знати, з ким працюєш. Однак саме спільна трагедія дозволила їм об’єднатися, – вважає режисерка:

Режисерка вистави «5:00 UA» Юлія Маслак

– Ми мали успіх, і це дуже приємно, але найбільше надихає те, що ми зробили й свій внесок на культурному фронті. Після вистави було спілкування з глядачами і одне з запитань було таке: «Чи варто (можна) говорити в театрі про війну під час війни, та якщо так, то яким чином?» Наразі для мене відповідь очевидна, бо, по-перше, в театрі можна говорити про все, а по-друге, якийсь нав’язаний всім російський наратив мені в тому відчувається: мистецтво поза політикою, театр чи поезія мають бути вище (або вони не дотягують, щоб передати). Це така собі маніпуляція, щоб поставити рамки, заборону на висловлювання. Ми замало говорили в театрі (особливо державному) про нашу війну останні вісім років, і ось, маємо. Тому будь-якими методами, творчими та людськими, говоримо, кричимо, шепочемо, діємо, розповідаємо.

Учасниця проекту, львівська акторка Галина Риба вважає, що такі дійства – це спосіб донести світу правду про цю війну.

Керівник і акторка львівського Вільного театру «ОКО» Галина Риба

– Завдяки проекту я маю можливість не лише реалізовуватися як акторка, але й говорити, кричати про те, що відбувається в Україні, бо це не лише наша, а й спільна справа всієї Європи. І про це важливо говорити зі сцени, щоб у різних країнах знали ці конкретні болісні історії і те, як це впливає на людей. Ми всі маємо не забувати і не звикати до цієї війни, – ділиться акторка. – Особисто у мене не було якогось шаленого виїзду з дому, коли треба за п’ять хвилин зібрати речі і тікати. Однак я маю чотирьох дітей і мешкаю недалеко від об’єкта, по котрому влучила ракета. Власне, це і стало причиною виїхати, оскільки не знаєш, коли саме і куди спрацює ця російська рулетка.

Після вистави відбулося обговорення з глядачами, котрі висловлювалися про побачене на сцені та про війну в цілому. Присутні погодилися, що такі вистави слід показувати не лише у Польщі, але й в інших країнах.

Усі охочі також мали змогу зробити пожертву у спеціальні скриньки, котрі організатори залишили в залі для збору коштів на підтримку українських митців.

Фото: Przemysław Jendroska / Teatr Śląski im. Stanisława Wyspiańskiego

Oksana Matviiva
Oksana Matviivahttps://ua.pl/
Я з Києва. Потрапила до Варшави на 9-й день війни. До цього безумства працювала спочатку журналістом, згодом – медіа-аналітиком. Маю 12-річну доньку. Чоловік лишився в Києві. Захоплююся усім, що можна виготовити руками. Безмежно ціную і поважаю людську працю і час. Молюся за Україну і весь світ, котрий допомагає українцям вистояти. Завжди буду вдячна полякам, котрі так нам допомагають! Це люди з великими серцями. Бережи їх, Господи!
RELATED ARTICLES
- ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА -spot_img

Найпопулярніше

недавні коментарі