Маленький шпіц рудого кольору зупиняється на кожному прольоті сходинок у багатоквартирному будинку і з вичікуванням дивиться на господарку: куди далі? Шпіц Боні не дуже звик підійматись на 12 поверх своєї квартири саме сходами, адже він з народження знав правило: двері відчинились – зайшов, двері зачинились – двері відчинились – твоя квартира. Але тепер все інакше. Життя у Києві, як і в усій Україні, вчергове, вже після 24 лютого, змінилось. Навіть для шпіца. Масовані атаки на енергогенеруючі об’єкти вже стали регулярними. А з ними – і незвична темрява та завмерлі ліфти. Але темрява – лише ззовні. Всередині – світло, від бомбостійких віри та оптимізму українців.
Після атаки 23 листопада, у символічний день визнання Європарламентом росії країною-спонсором тероризму, темрява накрила Україну ще більше. Без світла залишались цілі міста та області. Без світла – у більшості це значить без електрики, інтернету, мобільного зв’язку, води та опалення. Для квартир із електричними плитками це означає одне – екскурсія у ХІХ сторіччя.
І, може, за таких умов деінде, найбільше – в самій росії – народ би давно волав до керівництва: здавайтесь, віддавайте, що завгодно цим триклятим окупантам, аби тільки було, як раніше. Ефект ударів по інфраструктурі дав цілком, як це часто буває з українцями, протилежний ефект – замість протестів проти своєї влади та вимог переговорів, українці вивалюють у соцмережах тонни матюків на агресорів, нецензурні слова чути навіть від раніше стриманих і вихованих людей, які раніше постили котиків та квіточки. Не до вихованості зараз. Треба максимізувати прокляття – а раптом карма існує? А в питанні «Без вас чи без світла?» вже навіть англійка Мелінда Сімонс (вона ж – посол Великої Британії) зрозуміла, без кого насправді хочуть жити далі українці.
Сьогодні з’ясував одну річ – у атмосфері постійних відключень не потрібно залишатись вдома самому. Темрява провокує на чимало думок, і чим далі – тим менш оптимістичні. Потрібно виїхати у центр, місця, де зазвичай було багато людей – а раптом там не вимкнули? У Києві, де є електрика, працюють кав’ярні та ресторани. Причому клієнтів у них може бути навіть більше, аніж зазвичай. Причина проста – приходять працівники, робоче місце яких вміщається у ноутбук. Такими фрілансерами заповнені усі «кафешки» української столиці. І тут, у атмосфері панування життя (не плутати із запереченням війни) темрява відступає…
Хоча так не лише у «кафешках». У районах, де надій на швидке повернення світла 23 листопада не було, деякі офіси «переїхали» у метро. Адже це було єдиним місцем, де не вимикалось ані світло, ані 4G-інтернет. У лютому-березні там просто ховались від бомб. Тепер там роблять звіти та відписують клієнтам по пошті. Понити про «кляту русню», звісно, можна. Але потрібно шукати вихід. А українці, будьте певні, щось таки та й знайдуть.
*«Чи боїшся ти темряви?» – популярний у 90-х підлітковий фільм про «табірні страшилки» із монстрами та привидами. Яких, насправді, ніхто не боявся…
Фото: Андрій Матвіїв / ua.pl
Читайте також на ua.pl:
“Україна. Під іншим небом”: у Варшаві відкрили виставку про війну
“Супергерої”: фільм про польську допомогу Україні покажуть у кінотеатрах
