Останні кілька днів у столиці України є можливість писати не «Блог при свічках…», адже, попри атаки рашистів, світло у оселях зникає вже значно рідше. Тож, є привід поговорити про інше світло. Світло духовне. І не лише тому, що українці минулого тижня відзначали Різдво Христове. І не тому, що значна частина населення робила це вже вдруге, після 25 грудня. А через шалений контраст, який став незмінним супутником нашого життя: поки у одній частині України релігійні конфесії сваряться за храми, у іншій – люди набирають воду для пиття у калюжах…
Читайте також: Краківським шопкам – 80 років: виставку унікальних вертепів можна оглянути до кінця лютого
Не секрет, що для чималої кількості українців вже багато років, а тим більше впродовж останніх 10 місяців, існує ще один фронт – релігійний. Адже у країні, яка воює з агресором, ледь не в кожному другому селі існує офіційне представництво релігійної організації, якою прямо чи опосередковано керують із самого серця цієї країни-агресора. І будь-яка перемога на цьому фронті була б для цієї частини українців розрадою. І перед Новим роком така перемога прийшла – у Києво-Печерській лаврі, де останні років сто точно не лунала молитва українською мовою, завершився термін оренди Українською Православною Церквою (Московського патріархату, який наполягає, що він вже не Московського патріархату) двох храмів у так званій Верхній лаврі – тобто її музейній частині. Мова йде про відбудований у 2000 році Успенський собор і Трапезну церкву.
Тому новина про те, що у цих храмах, вперше за сотні років, Службу, тим більше Різдвяну, проведе українська Церква (Православна Церква України – ПЦУ), багатьма сприймалась ледь не як новина про загальну перемогу. Тож вся активна частина українського Фейсбуку минулого тижня присвятила себе темі віри. Точніше, релігії.
Радість була настільки велика, що спровокувала виникнення ілюзії, що нібито «Києво-Печерська лавра повертається українській державі після багаторічного користування нею московською Церквою». Але це не зовсім так. Точніше, зовсім не так. Як відомо, Лавра поділена на історико-заповідну зону із кількома діючими храмами (Верхня лавра) та монастир (Нижня) – із церквами, будинком митрополита та десятками допоміжних приміщень. І ось ця частина нікуди не перейшла, а залишилась у користуванні Церкви, яка воліє називати себе просто – Українська Православна Церква (без будь-якої прив’язки до країни-агресора, чому мало хто вірить). І залишатиметься ще хтозна-скільки, адже угода про оренду, підписана у 2013 році проросійським прем’єр-міністром Азаровим, безстрокова.
Для чого це все ще раз писати? По-перше, щоб трохи повернути до реальності тих українців, хто пише, що «Лавра наша!» А по-друге, щоб зрозуміти, в якій атмосфері постійного протистояння, як не на фронті, так і в царині духовній, живуть українці. Суперечки, дискусії, ледь не бійки, прокльони один на одного – добре, що хоч на саме православне Різдво цього було значно менше. Але, мабуть, це лише «перемир’я»…
А в цей час мережею ширяться інші фото – у гарячому Бахмуті ті люди, які залишились, змушені набирати воду у бутлі фактично з калюж або з підземних колекторів.
Так і хочеться сказати: «Дивні справи твої, Господи»… Хоча, до чого тут Всевишній?
Читайте також:
Блог при свічках: як я проспав “армагеддон”
